Home > Work > 2001: A Space Odyssey
1 " He was moving through a new order of creation, of which few men had ever dreamed. Beyond the realms of sea and land and air and space lay the realms of fire, which he alone had been privileged to glimpse. It was too much to expect that he would also understand. "
― Jack Kirby , 2001: A Space Odyssey
2 " So here, Floyd told himself, is the first generation of the Spaceborn; there would be more of them in the years to come. Though there was sadness in this thought, there was also a great hope. When Earth was tamed and tranquil, and perhaps a little tired, there would still be scope for those who loved freedom, for the tough pioneers, the restless adventures. But their tools would not be ax and gun and canoe and wagon; they would be nuclear power plant and plasma drive and hydroponic farm. The time was fast approaching when Earth, like all mothers, must say farewell to her children. "
3 " Щойно кристал припинив подавати гіпнотичні сигнали до їхнього мозку й проводити експерименти з тілами, як Задивлений на Місяць і його одноплеменці вже не мали жодних спогадів про побачене й пережите. Наступного дня вони пройшли повз камінь на пашу, ні на секунду не затримуючись коло нього, нібито це неважлива й нецікава частина їхнього життя. Вони не могли з’їсти кристал, а кристал не міг з’їсти їх, отож, вочевидь, він не вартий уваги.Унизу біля річки Інші, як завжди, галасували й погрожували. Їхній ватажок, австралопітек із одним вухом, приблизно такого самого віку й зросту, як і Задивлений на Місяць, лише тендітнішої статури, навіть зробив короткий набіг на територію ворожого племені, голосно ревучи та розмахуючи руками, щоб налякати супротивників і підтримати власну хоробрість. Води в струмку тепер залишилося тільки по щиколотку, не більше, але чим далі просувався Одновухий, тим більш непевним і зніченим він ставав. Дуже скоро він сповільнився, відтак зовсім зупинився, повернув назад і з удаваною гідністю почимчикував до своїх.У всьому іншому їхня щоденна рутина не зазнала жодних змін: плем’я зібрало досить їжі, щоб прожити до наступного дня й ніхто не помер.Того вечора кристал знову чекав на них, оточений розпульсованою аурою світла та звуку. Цього разу програма була вигадливішою й трохи відрізнялася від учорашньої.Деяких представників племені кристал повністю ігнорував, зосередивши увагу на найбільш перспективних особинах. Задивлений на Місяць потрапив до їх числа, він іще раз відчув допитливого випробувача, що намагався пізнати невикористаний потенціал його мозку. Потім почалися видіння.Ці видіння могли народжуватися в кристалі чи, можливо, у його мозку. У будь-якому разі, для Задивленого на Місяць вони були цілком реальні. Якимось чином звичний автоматичний імпульс виганяти чужаків зі своєї території був приспаний.Він побачив мирну сім’ю австралопітеків, вона лише в одному відрізнялася від тих, які він зазвичай спостерігав: самець, самка й двійко дітей, що таємничим чином постали перед ним, були ситі та вгодовані, з гладким блискучим хутром. Такого достатку Задивлений на Місяць не міг навіть уявити.Несвідомо він відчув свої ребра, що випиналися з тіла, а натомість ребра тих істот покривав лій. Вони відпочивали біля входу до своєї печери, час від часу ліниво перевертаючись на осонні, явно перебуваючи в мирі з цілим світом. Час від часу самець голосно відригував, напевно, наївшись досхочу.Більше нічого не відбулось, і після п’яти хвилин видіння раптом зникло. Кристал перетворився на мерехтливий екран у темряві; Задивлений на Місяць потермосив себе, немов прокидаючись зі сну, заледве розуміючи, де він є, і повів своє плем’я назад до печер.Він не мав свідомих спогадів про те, що бачив тієї ночі. Коли замислений австралопітек сів біля входу до свого лігва, його вуха вловлювали звуки світу довкола нього, а в серці прокидався невиразний біль від нової потужної емоції. Це було невиразне й розпливчасте почуття заздрості й незадоволення своїм життям. Він не мав уявлення про причину такого стану, але невдоволення заполонило його єство, і Задивлений на Місяць іще на один малесенький крок наблизився до людини. "
4 " De algum modo, não estava nem um pouco surpreso, nem alarmado. Pelo contrário, tinha uma sensação de expectativa tranquila, como sentirá quando os médicos espaciais lhe haviam aplicado testes com drogas alucinógenas. O mundo ao seu redor era estranho e maravilhoso, mas não havia nada a temer. Ele viajara aqueles milhões de quilômetros em busca de mistério; e agora, ao que parecia, o mistério vinha em sua direção. "
5 " Quando aquele mar de fogo se expandiu abaixo dele, Bowman devia ter sentido medo, mas, curiosamente, agora sentia apenas uma ligeira apreensão. Não que sua mente estivesse entorpecida de maravilhas. A lógica lhe dizia que ele certamente estava sob a proteção de alguma inteligência controladora e quase onipotente. "
6 " Os anéis, como se sabia desde o século 19, não eram sólidos; isso era uma impossibilidade mecânica. Eles consistiam em incontáveis miríades de fragmentos, talvez os restos de uma lua que havia se aproximado demais e sido despedaçada pela grande força de maré do planeta. Qualquer que fosse sua origem, a raça humana teve a sorte de ter visto tal maravilha; ela só poderia existir por um breve momento na história do Sistema Solar. Há muito tempo, em 1945, um astrônomo britânico havia enfatizado que os anéis eram efêmeros; havia forças gravitacionais em ação que em breve os destruiriam. Recuando esse argumento no tempo, deduziu-se que eles haviam sido criados apenas recentemente - uns meros dois ou três milhões de anos atrás. Mas ninguém jamais pensará minimamente na curiosa coincidência de que os anéis de Saturno haviam nascido ao mesmo ao mesmo tempo que a raça humana. "
7 " [...] Bowman se deu conta de uma obsessão perturbadora. Ele nunca a menciona em suas conversas - ou melhor, em seus comentários de passagem - com o Controle da Missão, pois poderia parecer que ele já estivesse sofrendo de delírios. E talvez de fato estivesse, pois ele meio que havia se convencido de que a elipse brilhante, disposta contra o fundo escuro do satélite, era um imenso olho vazio, cravado nele enquanto se aproximava. Era um olho sem pupila, pois em nenhum lugar conseguia ver nada que estragasse sua perfeita brancura. Somente quando a nave estava a oitenta mil quilômetros de distância, e Jápeto era duas vezes maior do que a Lua familiar da Terra, ele reparou no minúsculo ponto preto no centro exato da elipse. "
8 " E como, em toda a Galáxia, não encontraram nada mais precioso do que a Mente, incentivaram seu despertar em toda a parte. Tornaram-se fazendeiros nos campos de estrelas; plantavam, e às vezes colhiam. "
9 " Agora, eles eram os senhores da Galáxia, e além do alcance do tempo. Podiam perambular à vontade por entre as estrelas, e afundar como uma névoa sutil através dos próprios interstícios do espaço. Mas, apesar de seus poderes divinos, não haviam esquecido completamente sua origem, na gosma quente de um mar desaparecido. E ainda cuidavam das experiências que seus ancestrais haviam iniciado há tanto tempo. "
10 " Para todos os outros olhos, Saturno sempre havia mostrado todo o seu disco iluminado, inteiramente virado para o Sol. Agora ele era um arco delicado, com os anéis formando uma linha fina que o cortava - como uma flecha prestes a ser disparada, na face do próprio Sol. Também na linha dos anéis estava a estrela brilhante de Titã, e às fagulhas mais fracas das outras luas. "
