1
" The steppe! Stepan loved it too. A bright and warm memory surfaced within him, a recollection of a still night and the dreamy expanse of plains, of the endless reaches of the sky and the earth, the blue silence of the moon’s rays. Lying face up in the grass, with arms outspread, without a hat, barefoot and looking at the golden, azure, red, and green shimmering of the stars scattered across the sky by someone’s benevolent and powerful hand. To feel that hand in the air blowing faintly across your face. To fall asleep tired from observing the infinite space, secretly in union with it. And in the morning, from behind the mounds, sunrise — a ray of light from the red ocean, a terrible, giant icicle of cold fire, flowering slowly into a searing ball. "
― Valerian Pidmohylny , Місто
4
" На межі двох діб неминуче з'являються люди, що зависають якраз на грані, звідки видно далеко назад і ще далі вперед. Отже, вони слабують на хворобу, якої люди жодної партії ніколи не прощають, — на гостроту зору. Найкращі слуги життя — засліплені й підсліпуваті. Вони бадьоро йдуть уперед, бо бачать те, що їм здається. Бачать нове, бо хочуть бачити. Воля керує, друже, життям, а не розум. "
― Valerian Pidmohylny , Місто
11
" А ось гляньте, — він показав на свою бібліотеку. — У мене багато книжок. Я люблю купувати їх і читати теж. А знаєте, єсть такі, що купують і не читають. Купують і ставлять на полицю. Смішно, правда? І багато є смішного. Ви ще молоді — я не кажу, що ви дурень, боронь Боже! А колись побачите, що читати книжки далеко цікавіше, ніж самому робити те, що в них написане. "
― Valerian Pidmohylny , Місто
12
" — Воно ж шкодить, — зауважив Степан, закурюючи.
— Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде. "
― Valerian Pidmohylny , Місто
