4
" Розповіла про брата, думаю, заради цього й писала —
щоби розповісти про брата, про його смерть.
Мабуть, зверталась із цим не лише до мене, принаймні —
не до мене першого. Надто вже спокійно
писала. Їх накрили, писала, всіх разом, одним
залпом. Потім наші повернулись, хотіли
забрати загиблих. Вірніше — те, що від них
лишилось. Найтяжче було з ногами. В кожного
має бути по дві ноги. Вони їх так і складали —
щоби в кожного було по дві ноги, бажано —
одного розміру.
Брат займався музикою. Мав хорошу гітару.
В нього її постійно позичали.
Ось що з нею тепер робити? — питала вона. —
Я брала, пробувала грати, порізала пальці з незвички.
Дуже боліло. Досі не заживає. "
― , Життя Марії
11
" - Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе може тут тримати?
- Ну як що?- відповіла вона, подумавши. - Завжди є речі, котрі на тримають.
- Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?
- Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає.
- Як це?
- Мені важко пояснити, - призналась Тамара, - краще поїхали додому. "
― , Ворошиловград
16
" Rules only have meaning as long as you're abiding by them. As soon as you start ignoring them, it turns out that you don't owe anyone anything, you're not obligated to make up all kinds of silly stories about things you actually know nothing about. Then it turns out that you can get by just fine without all those made-up stories, and there aren't any rules - what they're showing you doesn't exist anymore, so there's nothing to say. It's all a sham, they're just trying to use you... and it's all perfectly legal, of course. It's like school all over again. The thing is that we all grew up a long time ago, but we're still being treated like kids, like unintelligent, deceitful, irrational bastards who need to be coerced and corrected and have the right answers beaten out of them. "
― , Ворошиловград