8
" - Так от, ця історія мене сильно зачепила, і я її перечитував слово у слово. Що більше я думав про ту історію, то складнішою вона видавалася. Тоді я порівняв наявні переклади - вони доволі близькі. Але є одне місце, яке мене непокоїло. Біблія короля Якова подає це так: коли Єгова питає Каїна, чому він розгнівався, то Єгова каже: "Коли ти добре робитимеш, то піднімеш обличчя своє, а коли недобре, то у дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати". Оце "мусиш" мене просто вразило, тому що в ньому є обіцянка, що Каїн подолає зло.
[...]
Тоді я взяв стандартну американську версію Біблії. На той час то був зовсім новий переклад. І цей фрагмент відрізнявся. Там сказано: "Іди пануй над ним". Це зовсім інше. Це не обіцянка, це наказ. Я почав буквально знемагати. Мене цікавило, яке ж слово вжито в оригіналі, щоб породити такі різні переклади.
[...]
І ось те золото, яке ми видобули зі своєї копальні, - "Ти можеш". Ти можеш опанувати гріх.
[...]
Невже ви не розумієте? - вигукнув він. - Американський стандартний переклад наказує людям опанувати гріх, і можна назвати гріх невіданням. Переклад Біблії короля Якова дає обіцянку, і це означає, що людина неодмінно опанує гріх. Але слово на івриті, слово "тімшел" - "ти можеш" - надає вибір. Хтозна, чи це не найважливіше слово на світі? Воно каже, що шлях відкритий. Усе залежить від самої людини. Бо якщо "ти можеш", то вірно і те, що "ти не можеш". Невже це не ясно?
- Ясно. Мені ясно. Але ж ви не вірите, що це закон Божий. Чому ж тоді ви відчуваєте його значущість?
- Ага! - вигукнув Лі. - Я давно хотів це вам пояснити. Я передбачав ваші питання, отже, я добре підготувався. Будь-який твір, що вплинув на мислення і життя незліченої кількості людей, є значущим. Багато мільйонів у своїх сектах і церквах відчувають наказ: "Іди пануй!" - і повністю віддаються послуху. Інші мільйони більше відчувають Божу волю у "ти мусиш". Хай що вони робитимуть, це не може вплинути на те, що судилося. Але "ти можеш"! Це дає чоловіку велич, це прирівнює його до богів, оскільки у своїй слабкості й ницості, у братовбивстві, він все ж таки має грандіозний вибір. Він може обрати свій шлях, боротися і перемогти, - у голосі Лі бринів тріумф.
- А ти сам у все це віриш, Лі? - спитав Адам.
- Так, вірю. Так, я в це вірю. Дуже легко - через лінощі, або через слабкість - впасти навколішки перед божеством і сказати: "А що я міг зробити? Так судилося". Тепер подумайте про велич вибору! Вибір робить людину людиною. Кицька не має вибору, і бджола мусить робити мед. Тут немає нічого божественного. [...]
Я викурюю дві свої люльки по обіді, ні більше і не менше, як наші старші. І відчуваю, що я людина. І відчуваю, що людина - це щось дуже важливе, можливо, важливіше за зірку. Це не богослов'я. У мене немає схильності до богів. Але я маю в собі нову любов до того блискучого знаряддя, до людської душі. Вона чарівна й унікальна, їй немає нічого рівного на всьому світі. На неї завжди нападають, але вона неруйнівна, тому що - "ти можеш". "
― , East of Eden
11
" Chapter 13 - 1
Sometimes a kind of glory lights up the mind of a man. It happens to nearly everyone. You can feel it growing or preparing like a fuse burning toward dynamite. It is a feeling in the stomach, a delight of the nerves, of the forearms. The skin tastes the air, and every deep-drawn breath is sweet. Its beginning has the pleasure of a great stretching yawn; it flashes in the brain and the whole world glows outside your eyes. A man may have lived all of his life in the gray, and the land and trees of him dark and somber. The events, even the important ones, may have trooped by faceless and pale. And then—the glory—so that a cricket song sweetens his ears, the smell of the earth rises chanting to his nose, and dappling light under a tree blesses his eyes. Then a man pours outward, a torrent of him, and yet he is not diminished. And I guess a man’s importance in the world can be measured by the quality and number of his glories. It is a lonely thing but it relates us to the world. It is the mother of all creativeness, and it sets each man separate from all other men.
I don’t know how it will be in the years to come. There are monstrous changes taking place in the world, forces shaping a future whose face we do not know. Some of these forces seem evil to us, perhaps not in themselves but because their tendency is to eliminate other things we hold good. It is true that two men can lift a bigger stone than one man. A group can build automobiles quicker and better than one man, and bread from a huge factory is cheaper and more uniform. When our food and clothing and housing all are born in the complication of mass production, mass method is bound to get into our thinking and to eliminate all other thinking. In our time mass or collective production has entered our economics, our politics, and even our religion, so that some nations have substituted the idea collective for the idea God. This in my time is the danger. There is great tension in the world, tension toward a breaking point, and men are unhappy and confused.
At such a time it seems natural and good to me to ask myself these questions. What do I believe in? What must I fight for and what must I fight against?
Our species is the only creative species, and it has only one creative instrument, the individual mind and spirit of a man. Nothing was ever created by two men. There are no good collaborations, whether in music, in art, in poetry, in mathematics, in philosophy. Once the miracle of creation has taken place, the group can build and extend it, but the group never invents anything. The preciousness lies in the lonely mind of a man.
And now the forces marshaled around the concept of the group have declared a war of extermination on that preciousness, the mind of man. By disparagement, by starvation, by repressions, forced direction, and the stunning hammerblows of conditioning, the free, roving mind is being pursued, roped, blunted, drugged. It is a sad suicidal course our species seems to have taken.
And this I believe: that the free, exploring mind of the individual human is the most valuable thing in the world. And this I would fight for: the freedom of the mind to take any direction it wishes, undirected. And this I must fight against: any idea, religion, or government which limits or destroys the individual. This is what I am and what I am about. I can understand why a system built on a pattern must try to destroy the free mind, for this is one thing which can by inspection destroy such a system. Surely I can understand this, and I hate it and I will fight against it to preserve the one thing that separates us from the uncreative beasts. If the glory can be killed, we are lost. "
― , East of Eden
