Home > Work > Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні

Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні QUOTES

Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні QUOTES

1 " Истинный источник конфликтов Бубер описывает очень просто: «Первопричина любого конфликта между мною и мои­ми ближними заключается в том, что я не говорю того, что ду­маю, и не делаю того, что говорю» [...]. В результате этого возникает недоверие. Тот, кто в об­щении с ближними следует лишь собственным властным инте­ресам, кто ведет только тактический диалог — с целью осуществления собственных притязаний, тот не может ожидать доверия, поскольку сам возбуждает недоверие; недоверие же подрывает всякие настоящие отношения между людьми, всякую попытку примирения [34]. "

― , Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні

2 " Чому так легко маніпулювати нашими співвітчизника­ми саме за допомогою історичної символіки? Чи припиниться це в той день, коли завершиться війна? Нажаль, ні. Війна в Україні розгорталася під історичними гаслами, з використанням історич­ної риторики, з використанням ярликів часів Другої світової ві­йни. Поява історичних символів здатна провокувати реальні бій­ки. В день закінчення війни наша історична пам’ять автоматично не зміниться. Що робити, щоб вивести історію з числа факторів провокування агресії? Як спрямувати історичну свідомість укра­їнців таким чином, щоб історія не могла надихнути людину взяти в руки зброю? Здаючи собі справу, що наші уявлення про історію не можуть спровокувати війну самі по собі, ми маємо визнати, що ті самі уявлення здатні впливати на готовність людини використати зброю. У справі рекрутування історична свідомість може прислужитись дуже помітно [147—48]. "

― , Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні

3 " Отже, маємо визнати, громадяни України виявилися вкрай вразливими для агресивної історичної риторики. Роздмухувати ненависть виявилось дуже легко. Підґрунтя було добре підгото­ване. Як це стало можливим? Зараз ми бачимо цілеспрямованість та послідовність кроків по створенню образів ворога всередині України. Маємо визнати, що були надто легковажні, щоб проти­ стояти цьому. Своєю недбалістю ми, можливо, полегшили ство­рення істеричних фобій, спрямованих на власних співгромадян. А саме фобії роблять людину небезпечною, саме вкрай переляка­на людина є найвдалішим об’єктом пропаганди війни. Саме така людина схопиться за зброю, бо нею керує страх. Розмови про те, що можна було читати книжки та не вестися на пропаганду, не є продуктивними. Сталося так, що величезний відсоток наших співгромадян виявився вразливим для агресивної історичної ри­торики. Тим більш очевидною є необхідність серйозної роботи по опрацюванню цієї проблеми, по ретельній розробці тих конту­рів історичної свідомості, які б скоріш заважали, ніж сприяли бажанню хапатися за зброю, відчуваючи спорідненість з пред­ками. Тут недостатньо відновити «історичну справедливість», як це може здаватись на перший погляд. Тут треба уявити собі, який саме історичний проект збирається будувати Україна, та як цьому проекту може сприяти спосіб бачити себе частиною істо­ричного процесу [148]. "

― , Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні

4 " Процесс диалога в духе взаимности для Бубера начинается лишь тогда, когда обе стороны в духе «самопросветления» самокри­тично задают себе вопросы, то есть когда в упомянутом процес­се взаимных обвинений происходит прорыв и на основе само­рефлексии у обеих сторон возникает готовность общаться друг с другом. На этой же основе возникает готовность действительно воспринимать другого, внимательно выслушивать его, понимать его мотивы, переживать собственную историю вместе с истори­ей другого. Лишь в этом случае можно прийти к действительно взаимоприемлемым решениям [32]. "

― , Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні

5 " Политика нуждается в стимулах извне — от людей, которые, как и сам Бубер, не имеют собственных политических интересов, но чрезвычайно озабочены политическим развитием и политическими решениями. Неудивительно, что Бу­бер при этом делает ставку на диалог: «У войны есть противник, который почти никогда не выступает в роли такового, но тихо делает свое дело. Это язык, язык настоящего диалога, который помогает людям понять друг друга и договориться между собой» [...]. Но что должно произойти, чтобы этот диалог начался? Какого­-то конкретного метода Бубер не предлагает — уже потому, что «настоящий диалог» развивается в свободной динамике, когда участники попеременно слушают и говорят, поэтому методично спланировать его действительно невозможно. Бубер делает ставку на людей, которые независимо от принадлежнос­ти к какому­-то лагерю и независимо от политики формулируют потребность в диалоге, в обмене мнениями и таким образом открывают «третий путь» [...], «откровенно разговаривая друг с другом, не закрывая глаза на то, что их разделяет, а решительно настраиваясь на совместное несение этого груза» [...]. Такой зарождающийся и расширяющийся диалог может затем распространять свое влияние и на политику [34—35]. "

― , Культура примирення: Нова історична свідомість в Україні