Kokoro QUOTES

83 " I bear with my loneliness now in order to avoid greater loneliness in the years ahead. You see, loneliness is the price we have to pay for being born in this modern age, so full of freedom, independence, and our own egotistical selves. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

84 " В ту мить я сподівався трохи теплішого слова, бо гадав, що ми вже щирі приятелі. А така суха відповідь трохи присадила мою впевненість.
Мене потім ще не раз доводила до розпачу така поведінка Сенсея. Часом він завважував це, а часом ні. І хоч я часто впадав у розпач, та й гадки не мав одійти від Сенсея. Радше навпаки — щоразу бував збентежений, мені ще більше кортіло піти до Сенсея. Гадав, як невідступно йти чимраз далі й далі, то колись неодмінно сповняться всі мої сподівання. Я був ще юний, але не хотів коритись іншим. Та не міг збагнути, чому поводжуся так тільки з Сенсеєм. Аж нині, коли вже Сенсея не стало, я все збагнув. Із самого початку нашого знайомства він не мав до мене неприязні. Його інколи мовби холодне і байдуже ставлення не йшло від бажання триматися від мене на відстані. Він, бідолаха, хотів тим сказати, що не вартий такого приятельства. Не відповідав на приязнь інших, бо, мабуть, був з тих людей, що спочатку зневажають себе, а вже потім когось іншого. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

85 " Сенсей не належав ні до тих, що люблять увесь світ, ні до тих, що ненавидять усе на світі, до того ж це була людина, яка нізащо не прийме в розкриті обійми того, хто шукає стежки до її душі. Таким був Сенсей. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

86 " Якби я був той, за кого вона мене має, то так не мучився б. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

87 " Щоб у майбутньому не бути ще самотнішим, я тепер захищаю свою самотність. Ми народилися в час, переповнений свободи, незалежности й самостійности, і як жертву за це мусимо спізнати самотність. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

88 " Оце ти сказав, що начеб у твоїй родині нема поганих людей, еге ж? А ти думаєш, у світі є якісь особливі люди, яких називають поганими? В світі нема такої взірцево поганої людини. Переважно всі добрі — добрі люди, принаймні просто люди. Та найстрашніше, що в годину спокуси вони раптом стають поганими. Тому не можна легковажити. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

89 " Мабуть, пам'ятаєш, як ти часто сперечався зі мною про сучасні ідеї. І, мабуть, добре знаєш моє ставлення до них. Я не ганив твоїх поглядів, але й не знаходив у душі поваги до них. Твої міркування не мали виразного тла, та й ти замолодий, щоб мати своє минуле. Іноді я сміявсь. А часом бачив, що ти невдоволений. Врешті ти почав наполягати, щоб я розкрив перед тобою власне минуле, як книжку з малюнками. Тоді я вперше відчув повагу до тебе. Бо ти безоглядно засвідчив свою рішучість вихопити з моєї душі щось живе. Хотів розпанахати моє серце й сьорбнути теплої крови. Тоді я ще був живий. І не хотів умирати. Тому я відповів: хай колись. Тепер же я сам розпанахую своє серце і його кров'ю хлюпаю в твоє лице. Буду радий, якщо в годину, коли перестане битися моє серце, в твоїх грудях зажевріє нове життя. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

90 " Pewnego dnia w sezonie oglądania kwiatów wiśni wybrałem się z Senseiem do parku Ueno. Zobaczyliśmy tam uroczą młodą parę. Oboje szczęśliwi, przytuleni do siebie spacerowali pod ukwiecionymi drzewami. Ponieważ działo się to w miejscu publicznym, wielu ludzi - zamiast oglądać kwiaty - zwracało wzrok w ich stronę i przypatrywało im się uważnie.
- Wyglądają jak nowożeńcy - rzekł Sensei.
- Bardzo im chyba ze sobą dobrze - odpowiedziałem.
Sensei nawet się nie uśmiechnął. Specjalnie, aby nie widzieć tej pary, skierował się w przeciwną stronę. A następnie zapytał:
- Czy byłeś już kiedyś zakochany?
Odpowiedziałem, że nie.
- A czy nie chciałbyś się zakochać?
Nic nie odpowiedziałem.
- Nie twierdzisz chyba, że nie chciałbyś?
- Nie.
- Zadrwiłeś sobie z tej młodej pary, prawda? Lecz w tej drwinie zabrzmiała nuta niezadowolenia. Pragniesz miłości, ale jej nie znajdujesz.
- Czy tak to zabrzmiało?
- Oczywiście. Ten, kto by sam zaznał szczęścia miłości, mówiłby o tych dwojgu cieplej. Ale... słuchaj, miłość jest zbrodnią! Czy ty tego nie rozumiesz?
Zaskoczył mnie. Nie odpowiedziałem nic. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

91 " Now at last, after Sensei’s passing, I’ve begun to understand. From the very start, Sensei never disliked me. His occasional curt reply or cool demeanor were neither expressions of displeasure nor intent to drive me away. Sensei, wretched in his own being, was wont to hold others at arm’s length. Believing himself unworthy, he fended off all who approached too near. Sensei’s aversion to intimacy, rather than rising from disdain for others, was rooted in disdain for himself. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

92 " As a child will, I loved my home; and when parted from it, there was a yearning for it in my heart. I was like a traveler who, no matter where he goes, never doubts that he will some day return to his place of birth. I came to Tokyo of my own free will, but I had little doubt that I should return when the holidays came. And so I studied and played in the great city, dreaming often of my home. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

93 " Byłem młodzieńcem dość prostodusznym, nie mającym doświadczenia w obcowaniu z kobietami. Czułem, co prawda, instynktowną niejasną tęknotę do płci odmiennej. Ale było to odczucie tak mgliste jak marzenie senne, podobne do wspomnień budzących się w chwili, gdy patrzymy na wiosenne chmury. Dlatego też ulegało nagłej przemianie z chwilą, gdy stawałem przed rzeczywistą kobietą, która - zamiast mnie pociągać - odpychała wzbudzając silną niechęć. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

94 " Incluso aquí, conmigo, es probable que te sientas solo. Yo no tengo la fuerza suficiente para agarrar tu soledad y expulsarla de ti. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

95 " From then on, a nameless fear would assail me from time to time. At first, it seemed to come over me without warning from the shadows around me, and I would gasp at its unexpectedness. Later, however, when the experience had become more familiar to me, my heart would readily succumb--or perhaps respond--to it; and I would begin to wonder if this fear had not always been in some hidden corner of my heart, ever since I was born. I would then ask myself whether I had not lost my sanity. But I had no desire to go to a doctor, or anyone else, for advice. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

96 " Когда я теперь оглядываюсь на себя в ту пору и думаю, почему я не родился более дурным, меня берёт досада за мою чрезмерную прямоту и честность в то время. Но в то же время у меня возникает желание как-нибудь ещё раз родиться на свет именно таким. Вспомните! Ведь тот я, которого вы знаете, был уже испачкан грязью. Если старшими зовутся те, за кем числится больше загрязнённых лет, то я, несомненно, старше вас. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

97 " Чувствовать, когда принимаешься за учение, что на тебе лежит что-то огромное, что вступаешь на новый путь, свойственно всем; точно также дело обычное — по прошествии года или двух, когда уж дело близится к окончанию курса, вдруг обнаружить, как медленно двигаешься по этому пути, и пасть духом. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

98 " First, the plum trees bloomed, and then the cold wind veered towards the south. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

99 " Sensei was a man who could, indeed must love, yet he was unable to open his arms and accept into his heart another who sought to enter. "

― Natsume Sōseki , Kokoro

100 " It all struck me as very odd. But my intention in visiting him was not to study or analyze Sensei, so I let it pass. In retrospect, I particularly treasure my memory of that response to Sensei. Because of it, I think, I was able to achieve the real human intimacy with him that I later did. If I had chosen to turn the cool and analytical eye of curiosity on Sensei’s heart, it would inexorably have snapped the bond of sympathy between us. At the time, of course, I was too young to be aware of any of this. Perhaps that is precisely where its true value lies. If I had made the mistake of responding less than guilelessly, who knows what might have befallen our relationship? I shudder to think of it. The scrutiny of an analytical eye was something Sensei always particularly dreaded. "

― Natsume Sōseki , Kokoro