QUOTE : На небі з’явилося сонце. Світ знову засяяв яскравими барвами, але навіть це і той факт, що наступні двадцять миль я проїхав гладко, не змінили того депресивного настрою, що знову почав наближатися до мене. Тепер я був справді сам і не міг заглушити цього відчуття самотності. Вона знову тиснула на мене так само, як того дня, коли ми розділилися, вирушивши на пошуки Майкла Бідлі, тільки тепер з подвійною силою. До того я завжди думав про самотність як про щось негативне (через відсутність товариства) і, звичайно, сприймав її як щось тимчасове… Того дня я зрозумів, що це щось більше. Це відчуття, яке може тиснути й пригнічувати, спотворювати звичайні речі, обманювати розум. Скрізь мене підстерігало щось вороже, напружуючи нерви, що від тривоги натягувалися, мов тятива, не дозволяючи забувати, що ніхто не прийде на допомогу, ніхто не подбає про мене. Самотність створювала відчуття, що ти атом, який пливе у безмежжі, і весь час чекала можливості наповнити душу ще більшим і більшим страхом — вона справді намагалася це зробити, а цього їй дозволяти не можна аж ніяк… Позбавити стадну істоту товариства означає скалічити її, вчинити насильство над її природою. В’язень і чернець усвідомлюють, що стадо існує поза місцем їхнього вигнання, проте вони є його частиною. Але коли стада більше не існує, то для стадної істоти це означає кінець існування. Вона почувається частиною цілого, якого немає...